Майкл: Інерція

12 вересня 2014, 11:39 | Опублікував: | Категорія: Важливо, Роздуми
Поділитись:
facebook В Контакте twitter

Люди від природи інертні і змінити картину світу в їх голові, можна тільки радикальним способом, таким що його в нас заклала еволюція, тобто якщо нас поставити перед первинним і абсолютним вибором: життя, або смерть. Все. 

Майкл: «Близький Схід»

Цю країну, Іспанію, у нас часто ставлять як приклад, приклад того як дати собі раду з непростим минулим. От Іспанія, яка пережила громадянську війну, диктатуру Франко, все це успішно подолала і всі громадяни живуть у мирі і злагоді. Так, зовні все добре, Іспанія процвітаюча європейська країна. Але мій однокласник який живе і працює там вже десять років, вчора він знову вернувся в Іспанію, розказав, що там повно людей, які вважають, що при «Франко було краще». Так як наші сусіди, північні варвари, переконані, що Сталін це їх найбільший національний герой, а часи сталінізму це часи величі і слави червоної імперії. На Україні також не бракує таких – менше, але є. Як правило, це люди старшого віку, молодь у переважній більшості і не знає «про ту війну». В Іспанії, Україні, Китаї, чи Польщі. Всі заперечення, всі раціональні аргументи у розмовах з людьми, які вважають, що «тоді було краще» не спрацьовують.

На мою думку – можливо я помиляюся – вони не спрацюють ніколи. Коли відійде це покоління, відійде і ностальгія за Совдепією, за Франком, Муссоліні і ще чорт знає за чим. Чому ?

Люди від природи інертні і змінити картину світу в їх голові, можна тільки радикальним способом, таким що його в нас заклала еволюція, тобто якщо нас поставити перед первинним і абсолютним вибором: життя, або смерть. Все. Це стосується покоління, яке повинно піти, це стосується і вітчизняних комуняків для яких «Лєнін ето наша історія», це стосується і нас, західних українців, які в часи війни справляють буйні марнотратні весілля з мега салютами (щоб всі бачили) і пиятиками – так, так, нічого не змінилось. День Незалежності – це прапори на державних будівлях, а на приватних – це один прапор на тисячу квартир. Це сильно кидається в очі. Як і сміття, яке в наших селах прийнято викидати на дорогу, або в річку, бо це ж нічиє, тобто державне.  І я не знаю, скільки людей у нас буде рити окопи, як у випадку Маріуполя, бо ворог біля стін міста, а скільки відразу рване в Польщу, Америку, чи Канаду. І тут справа не в освіті, чи інтелекті.

Інерція мислення стосується всіх, навіть таких достатньо розумних людей, як західні політики, які ніяк не можуть втямити, що варвари не можуть діяти за правилами, за будь якими правилами. Покоління Черчіля, Аденауера, Рузвельта, яке бачило велику війну і знало хто такий Гітлер, і не мало б ілюзій стосовно Путіна, відійшло у вічність.

Це просто смішно, коли журналісти доводили, що от Слов’янськ захопили професійні військові з ГРУ, вирахували по особливих словах «поребрік» чи взутті, яке є тільки у військах РСФСР, не кажучи вже про озброєння. І про те, хто збиває нашу військову авіацію і обстрілює “градами” з того боку кордону. Чи про те, які війська і скільки їх, воюють на Сході. Ми живемо у вік інформації, військову розвідку ніхто не відміняв, і кожен з керівників, чи то НАТО, чи то США, чи то Німеччини, чи Британії і Польщі чудово знає яка війна, скільки, хто, де і в кого стріляє.

І підбиті танки з бортовими журналами, і полонені десантники і номери військових частин – це для нас, для цивільних, для журналістів. Вони наверху у Вашингтоні, Берліні, Брюсселі і Лондоні, все це чудово знають, але до останнього відтягують момент прийняття рішень, бо вони ніколи не мали справу з таким ворогом. Вірніше мали, згадайте Грузію, яка також наївно повірила, що їй допоможуть. Допомогли? Ні. Не знають, бояться?

Це не Кувейт відвойовувати, це не Лівію бомбити, ментально РСФСР – це та ж, тільки збільшена у масштабі, Північна Корея, яку не чіпають. Більше зброї і до того ж торгує газом і нафтою. І якби не кров «їхніх людей» – не «наших», наших може литися море – якби не збитий Боїнг, ніяких би санкцій не було, і ми досі б чули про рішуче занепокоєння, чи про якийсь там черговий словесний протест, чи як вони це називають. І виправдання було б: от треба дипломатичним шляхом, от треба йти на поступки, а то за два дні візьмуть Київ, а то Європа замерзне зимою, а то Росія дасть зброю Сирії, а то МВФ не дасть нам позику. Грузію «примусили до миру» загрозою бомбардування Тбілісі.

І от, це просте “жити, чи помирати” коли пролилась кров «їх людей» чи, наприклад, коли варвари підіб’ють ще один західний літак, потоплять західний пасажирський корабель, обстріляють якихось громадян, особливо американців або німців (конвой з мирними українцями, дітьми, не рахується) – тільки це може підштовхнути до дії західних політиків. Тобто: дати нам зброю, тобто: якщо хочете вводити нові санкції – то не ікру чи діаманти забороняти продавати, а нафту і газ, як це зробили з Іраном. Бо ми чуємо, що от якби би було повномасштабне вторгнення варварів, то тоді б вони… Цікаво, що саме (розмови не рахуються)? І наскільки воно повномасштабне має бути – щоб зразу Київ бомбити, чи тільки Дніпропетровськ і Одесу? Чи як, я так розумію, на думку західних демократів, це має бути «Буря в степах України» – як в Іраку, в присутності спостерігачів з ООН, ОБСЄ, всіх провідних телеканалів від ВВС до, я не знаю, канадського SNN – так щоб ті встигли зняти на камери як рухається орда, а то доведеться ще один дубль робити. Те що зараз, якісь там танкові колони бронетехніки йдуть і десятки тисяч воює – це не вторгнення, масштаби не ті?

Як цинічно це не звучить, тільки смерть російських солдат – окупантів, тисячі тисяч, можуть зупинити Путіна. Ціною великою крові нас українців.

Тільки смерть своїх синів і чоловіків – це єдине, що змусило висловити протест проти війни звичайних росіян, не забудемо про тих мужніх і відважних людей, яких одиниці і яких відразу в’яже російська поліція. Звичайні матері і жінки зарухались тільки тоді, коли почали приходити труни, коли почали приходити поранені, коли почали потрапляти в полон, тільки тоді – деякі – перестали боятися Путіна і КГБ-ФСБ. Так було у випадку Чечні, так буде і у випадку України.

Тут, зараз, на Заході, коли по вулиці мирно ходять діти, в це майже неможливо повірити, навіть зважаючи на всю інформацію, навіть зважаючи на те, що міська рада Львова розробляє заходи на випадок війни. Інерція зникає в ту мить, коли смерть входить у ваше внутрішнє коло, коли ви довідалися, що під Іловайськом загинув той, кого ви знали особисто.

Джерело: zbruc.eu

comments powered by HyperComments