Остап Дроздов: Виявляється, 23 роки ми всього-навсього симулювали незалежність

25 серпня 2014, 23:57 | Опублікував: | Категорія: Важливо, Роздуми
Поділитись:
facebook В Контакте twitter

Любов не може бути показною. День Незалежності для мене – день без парадів і салютів, без патріотичної музики та мітингових екзальтацій. 24 серпня для мене – це день, коли можна зробити висновок, чи кращою стала твоя країна за ще один прожитий рік. Цьогорічний День Незалежності приніс мені дуже цінне відчуття.

Остап Дроздов: Майдан демаркації

Ще ніколи до сьогоднішнього дня я так гостро не усвідомлював ціну незалежності. Раніше я вважав, що питання ціни – умовне. Що все вже сталося. Що державність – це константа, яка вже не може бути переглянута чи піддана сумніву.

Виявляється, 23 роки ми всього-навсього симулювали незалежність. Ми тішилися наявністю прапора, тризуба, гімну та умовних кордонів. Ми нічого не будували. І сьогодні, 24 серпня 2014 року, у повітрі витає щось схоже на сором – за свою власну безпечність. Ми купилися на формальність. Увесь цей час нам було достатньо мати український паспорт у кишені й українське повітря в легенях. Увесь цей час Україна як абстрактне, колективне поняття наче бавилася з нами. Вона чарувала нас ілюзією своєї формальної присутності. Ми її сприймали як алібі власного невтручання у справи державні. Занадто довго Україна була не стержнем, а простою декорацією для мільйонів приватних життів.

Ми просто жили і спостерігали, як усе йде не так. І сподівалися, що лише час усуне всі дефекти державотворчості. Ми не зважали на міни заповільненої дії, якими нашпиговане українське тіло. Ми просто жили, пливли за рухом безвідносної історії. Хтось багатшав, хтось біднів. Хтось возвеличувався духовно, хтось безнадійно малів. Але кожен із нас міг жити – просто жити, з дня в день переймаючись своїми клопотами. Їх, до речі, створювала нам держава, яку ми самі не захотіли будувати – а довірили це політикам.

Але сьогодні…. Вперше за 23 роки ми усвідомили, що держава – це пшик, якщо вона не наповнена змістом державотворення. Ми раптом побачили жахітливі масштаби власної бездержавності. Виявилося, що кордон більше нагадує решето. У деяких регіонах у нас немає громадян, готових відстояти не абстрактну Україну, а свій конкретний дім. У нас немає професійної армії. За наявності найбільшої кількості олігархів у нас немає грошей на первинні потреби солдата. У нас немає суду, прокуратури, спецслужб, розвідки.

І ми вжахнулись. В особі України, до якої всі буденно звикли, ми побачили пустопорожній симулякр. Вона є – і ії нема. І нам стало страшно. За своє туманне майбутнє. Страх за майбутнє і сором за бездіяльне минуле – ці два почуття породили Майдан.

І вперше за 23 роки народ випростався у повен зріст. І виявилося, що він давно переріс свою державу. Що він може дивитися на неї зверху вниз. Що він може успішно функціонувати без неї, а інколи всупереч їй. Народ може скинути з найвищого трону будь-кого. Народ може скинутися грішми і забезпечити свою армію всім необхідним в обхід держави. Не усвідомлюючи цього, народ в якийсь момент став державою.

Отже, лише зараз, у ці дні й ці місяці ми заснували Україну. Ні, їй не 23 роки. Їй – від сили один рочок. Вона лише щойно заснована народом, якому стало соромно за свою відсутність усі ці 23 згаяні роки.

Тому сьогодні я буду вітати з днем народження не Україну і не державу. Я буду вітати простих людей, які випросталися в повен зріст лише зараз. Їм я хочу сказати, що Україна – це не прапор, не тризуб, не гімн, не кордон, не армія, не бронетехніка, не розмальований у жовто-блакитний колір стовп чи паркан. Україна – це кожна людина, яка відчула свою особисту відповідальність за 23 роки симуляції.

Цього вже ніколи не повториться. Час пасивного спостерігання минув. Лише зараз, на 23-му році існування, Україна нарешті опинилася в надійних руках. І це найкраще, що могло з нею статися.

Вітаю усіх нас із Днем Незалежності!

comments powered by HyperComments
Теґи: , ,