Назарій Заноз: Транзитні міста

15 квітня 2014, 20:31 | Опублікував: | Категорія: Місто, Околиці, Передмістя, Роздуми
Поділитись:
facebook В Контакте twitter

Туристи, котрі відвідують Західну Україну завше відчувають великий дисонанс, коли після огляду Львова чи Чернівців потрапляють в провінційні містечка. В них усе найцікавіше можна роздивитися за годину, а той пів, коли ж у Львові деякі туристи на огляд одного будинку витрачають більше часу.

Назарій Заноз: Транзитні міста

Тому в такі містечка майже завше заїжджають тільки проїздом, на шляху до якоїсь цікавішої точки.

В таких містах і селищах часом навіть відкривають готелі чи щось на них віддалено схоже. Тоді вони перетворюються на трохи інший вид, але все тих ж транзитних міст. Вони стають перевалочним пунктом між одним днем подорожі і наступним. В такі приїжджають затемна, коли нічогісько уже не видно, і коли вже немає сил йти куди далі готельного номеру. А на ранок, на коли відкладається огляд усіх міських принад, всі успішно залишаються ніжитись в ліжку, щоби відпочити від шаленого темпу мандрів. Після чого в авральному темпі збираються, застрибуючи в екскурсійний транспорт уже находу. І все, що вдається оглянути – одну церковцю, котру видно прямо з дороги і що вкрай швидко зникне із поля зору, через що добре роздивитися навіть колір стін не вдасться.

Транзитні міста завше невеликого розміру і з розміреним ритмом, котрий і порушують своєю присутністю приїжджі туристи, що гучно розмовляють й регочуть, часто – чужою мовою. Заїжджі оглядають небагато, лише те, що видається їм найцікавішим. На інше банально немає часу, бо треба їхати далі, в наступне містечко, котрих у планах напхано так багато, що деякі просто доводиться оминати чи споглядати все так само із вікон транспорту, не роблячи навіть зупинки.

Ідеально, коли в місті-проїздом усе поруч, і щоб у нього не потрібно було заїжджати навмисне, звертаючи з основного маршруту. Якщо щось все ж виявляється на околицях, десь у іншому кінці чи поза трасою – неодмінно залишиться на потім – колись-іншим-разом-неодмінно-заїдемо!

Але все це не вирок, адже міста-по-дорозі завше можуть перестати бути такими. Історія знає не один випадок, коли транзитне перетворювалося на те, в котрому зупиняються на довго й намагаються оглянути якнайбільше. Але найчастіше на перешкоді цьому стають самі мешканці цих бурґів та градів. За роки транзитивности в їхніх, колись величних, містах виробились особливі порядок та ритм. Там панує соціопатія і боязнь приїжджих, що можуть замахнутися на їх так довго виплекуваний спокій та тиху розміреність.

Вони хочуть закрити свої бурґи від зовнішнього світу, замкнутися в собі і далеко не всі усвідомлюють, що цим обрікають себе на повторення шляху, через котрий пройшло вже не одне колишнє містечко – поступове перетворення на село, а то й навіть на зникання. І щоби запобігти цьому місто має розвивати комунікацію із зовнішнім світом, запрошуючи в гості все більше туристів і роблячи все можливе, щоби вони залишались по довше. Тому, якщо хочете вберегти на мапі країни кілька сотень малих міст та містечок – відвідуйте їх навмисне і кожне окремо, щоби краще відчути ритм і побути трохи кременчанами чи сколівчанами, теребовлянцями чи бережанцями, хотинчанами чи рахівчанами, сарненцями чи горохівчанами, тисменчанами чи городенківцями.

Не все, правда, так просто, бо часто самі мешканці цих міст сприймають їх як транзитні, як перевалочний пункт у своєму житті. Місто, з котрого завше можна буде втекти куди-подалі, в якийсь мегаполіс, де неодмінно вдасться реалізувати себе. Такі думки спричинюють й весь цей ритм, це відчуття чогось минущого, до чого немає сенсу докладати багато зусиль. Наче наймана квартира, з котрої постійно збираєшся з’їхати й не маєш для того правдивої змоги, бо щось завше заважає, тому мешкаєш в ній в підвішенім стані, не облаштовуючи її, не переробляючи під себе, але залишаючись в ній жити. А чи «врємянка», котру будують, щоб тимчасово замешкати й залишаються в ній жити до скону, так і не встигнувши побудувати всю хату. Ця «врємянка» й виявляється тим справжнім домом, усвідомлення чого приходить уже надто пізно.

Саме тому здебільшого в містах-проїздом немає ні гарних кав’ярень, ні доглянутих газонів та парків, ні дитячих майданчиків, ні книгарень, ні чого іншого, що б сповіщало – це наше місто, ми тут господарі і ми тут назавше. Тому більшістю люду важко сприймаються ті, хто хоче щось змінювати й робити в транзитних бурґах та градах. Вони видаються диваками, котрі готові творити постійність там, де від неї вже з кілька століть ні слуху, ні духу. Зачинати щось в ці плинні часи, коли ніякої певности немає.

Їм часто заважають, бо люди, котрі живуть в транзитному вимірі, мешкають цим днем і не бачать сенсу заглядати в майбутнє, тому треба нахапати побільше-і-зараз, а не вірити в якісь абстрактні перспективи й щось планувати. А далі – «якось то воно буде».

Власне, вся суть нашої країни в таких містечках, бо сама вона має таку ж транзитну сутність: як міст між Сходом і Заходом, як вікно з Росії в Європу, як проміжок між Диким Полем і Цивілізацією, як простір між важким минулим та омріяним майбутнім, як форпост між старим життям і новим. І більшість мешканців сприймають Україну як найману квартиру, в котрій потрібно трохи перебути, поки не отримаєш візу й чкурнеш в світ за очі, щоби всього цього не бачити та не чути, щоби врешті зажити по-людськи. Вони не бажають творити щось тут-і-зараз, шукаючи для того сотні виправдань. Вони витрачають час та здоров’я в пошуках змоги втекти звідси, але той процес так розтягується, що можна було вже кілька разів витворити омріяне вдома.

Врешті варто позбутися цього відчуття тимчасовости, цього сприйняття транзитивности рідних просторів й творити, творити, творити те, що омріяне тут. Заодно не забути плюнути на всіх тих, хто крутитиме пальця біля скроні, мовляв, для чого напружуватись – це ж країна-проїздом. Врешті-решт, зараз найкращий час, щоби діяти, поки після Майдану ще остаточно не вивітрилося завзяття, поки не опустилися руки і поки не забулося бажання допомагати іншим та відчуття солідарности, котрі несподівано ми відкрили у собі.

Невідомо, чи взагалі ще колись буде в Україні так багато бажаючих діяти і щось змінювати водночас, тому, скориставшись моментом, хоч з транзитністю цією точно варто покінчити.

Джерело: ZBRUČ

comments powered by HyperComments
Теґи: , , , , , ,