Ні в Кафці сказати, ні пером описати…

14 квітня 2014, 20:55 | Опублікував: | Категорія: Важливо, Місто, Світ, Статті
Поділитись:
facebook В Контакте twitter

Минулого тижня вся країна говорила про «Книжковий Арсенал», який відбувався в Києві 9-13 квітня. Тому саме час поговорити про новинки, які чернівецькі видавництва представили на «Арсеналі». А у самих Чернівцях мою увагу привернула вистава у Німецькому народному домі, присвячена Францу Кафці.

Книжковий арсенал

Наші видавництва «БукРек», «Книги-ХХІ» та міжнародна літературна корпорація «Meridian Czernowitz» поїхали» на всі дні книжкового фестивалю в Київ. У мене теж планувалися виступи та презентації нових книг, але наклалися дуже важливі особисті обставини, і довелося в цей час бути в іншому місці.

Почну з антології майданівської поезії «Небесна сотня» від видавництва «БукРек», яку люди сприйняли неоднозначно. Всі щось кажуть про цю книжку – і не знаю, я вперше не знаю, що я сама про це думаю. Звісно, я прочитала книгу. Звісно, вона не залишає байдужим. Звісно, там багато авторів-аматорів. Але ж Леся Воронюк про це попереджає у передмові! Редакторка каже, що не могла відсіювати вірші, які є, м’яко кажучи, слабенькими, бо ж кожен має право творити, тим паче на тему болю… Звісно, якби залишити третину книги, то вона була б зібрана виключно з найкращих письменників, бо там є і Мар’яна Савка, і Остап Сливинський, і Юрко Іздрик… Але! Чи має так бути? Чи не має право говорити про біль той, хто не надто знається на нових формах віршування? Я роздумую… Я не впевнена, що знаю відповідь.

Антологія майданівської поезії «Небесна сотня»

Хтось говорить, що книга надзвичайно важлива, бо це пам’ять про найгостріший біль, а інші кажуть, що не можна таке видавати, що воно має відлежатися. Одні переконані, що це треба було видавати одразу (так воно і відбулося), щоб не почати забувати про те, як боролися за наше майбутнє, а інші кажуть, що книга зроблена нашвидкуруч. Кажуть, що оформлення кульгає, – іншим же подобається. Чула думки, що занадто поспішали зробити книгу до книжкового Арсеналу. А що тут поганого? Може й добре, що книгу зможе побачити значно більше людей, ніж вона була б представлена лише у нечисленних книгарнях з українським асортиментом.

Кажуть, що на «Небесній сотні» хотіли заробити. Не вірю: книга коштує майже символічно, і на тисячному накладі не розбагатієш. Особисто я читаю цю книгу як історичний твір, і не надто вдивляюся у те, як воно написано, – сама ж один з віршів, що увійшов в антологію, написала силабо-тонікою. Не знаю чому. Так відчувалося. Відчувалося й іншим, а Леся це зібрала і склала разом. З іншого боку, справді, можна було вичекати і створити її довершеніше. Але як воно, довершеніше? Чи можна зробити так, щоб подобалося всім? Це дуже неоднозначні питання, і відповіді на них не будуть одностайними. Але мені сумно лише за те, що довкола таких святих людей, як наша «Небесна сотня» знову точаться сварки і образи. Так не має бути. Це єдине, що я знаю точно!..

Мартін Поллак Мрець у бункеріПитання смерті і свободи актуальні не лише для України. У видавництві «Книги-ХХІ», яке видає книги німецькомовних авторів, вийшов роман сучасного австрійського письменника Мартіна Поллака «Мрець у бункері» – документальна історія автора про свого батька. Це не роман, це ґрунтовне дослідження, якому Мартін Поллак присвятив не лише свою пам’ять та почуття, але й цінні/таємні думки відомих істориків та аналітиків, які допомогли написати роман. У романі можна розглядати дві основні лінії: нацистська Німеччина періоду Другої Світової війни та роздуми сина про батька-вбивцю. Книга надзвичайно страшна, але це не означає, що її треба боятися і не читати, бо, якщо обмежуватися хрестоматійними джерелами про фашизм, можна ніколи не зрозуміти, що керувало тими людьми, які масово вбивали тих, хто не були «їхніми». Не впевнена, що «Мрець у бункері» всім допоможе зрозуміти те, що нормальній людині просто в голову вкластися не можу. Не впевнена, що і Мартін Поллак зрозумів.

Мартін ПоллакЙого батько був одним з тих, хто віддавав найстрашніші накази і з тих, які самі тиснули на курок. Мартін Поллак не знає, скільки його батько вбив людей, але з усіх листів та джерел упевнений, що немало. Письменник не вдається до власної аналітики, не висловлюється можливо навіть так, як відчуває, а лише констатує факти, і наче дещо не погоджується з долею – що він став «продовженням» такої жорстокої людини. Мартін Поллак цитує документи ти листи, де точно описуються, як фашистська Німеччина вбивала євреїв, яке ставлення мали до нацизму прикордонні австо-словенські землі і як це все переживала/сприймала його родина. Мартін Поллак часто наголошує на тому, що не може зрозуміти: чому він усвідомлює ницість свого батька, а його бабуся, тобто мати вбивці, завжди намагається виправдати дії Третього Рейху. Батько віддавав накази вбивати, але і сам був вбитий молодиком, який бажав поживитися його грошима, а тіло його закинув у бункері, де його і знайшли.Я хочу, щоб цю книгу прочитав кожен, бо дуже чітко можна провести паралель між фашистською Німеччиною та тим, що зараз робить Росія з Україною. Особливо хочеться, щоб «Мрець у бункері» прочитали ті, хто вважає, що в Україні правлять «бандерівці та фашисти». На мою думку, єдиними фашистами в Україні є «засланці» з Росії,  і їхні дії ідентичні тим, які у часи Другої Світової Війни чинили гітлерівці.

Пауль Целан Від порога до порогаВсе це дуже символічно, бо ще однією книгою, про яку ми говоритимемо, є другий том творів Пауля Целана, виданий у «Книги-ХХІ» спільно з «Meridian Czernowitz».. Батьки Пауля Целана постраждали у гетто, і письменник все життя ніс образу на гітлерівську Німеччину. Саме цьому поет присвятив свій найвідоміший вірш «Фуга смерті», який увійшов у перший том «Мак і пам’ять». Якщо ж говорити про другий том поезії Пауля Целана «Від порога до порога», то можна констатувати подальше заглиблення автора у метафізичний вир відчуттів. Вона стає суперечна і образи так накладаються одні на інші, що витинаються картини з незрозумілими, дивними, химерними образами, які настільки затягують в себе, що з поезії Пауля Целана не хочеться ні вийти, ні повірити в те, що це може бути лише авторський вимисел. Про поезію говорити важче, її треба читати і смакувати, нею треба насичуватись і змінюватися під кожним її пульсом. «Ми бачимо, небо, тебе, ми зримо тебе всюди. / Нарив за наривом, / ти видавлюєш з себе, / прищ за прищем. / Так ти примножуєш вічність. / Ми бачимо, земле, тебе, ми зримо тебе всюди. / Серце за серцем / ти припікаєш на згубу, / тінь за тінню. / Так дихають вогнища часу.

Владимир Кецманович ФеліксТретьою книгою з новинок чернівецьких видавництв є роман сербського сучасного письменника Владимира Кецмановича «Фелікс».  Думаю, більшість чоловіків мають страх, чи то пак, думки-запитання: чи не мають вони десь дитяти, про яке навіть не здогадуються. Про це і не про це – роман відомого сучасного сербського письменника Владимира Кецмановича «Фелікс», який переклала Наталія Хороз. Роман «Фелікс» став одним із фіналістів літературного конкурсу НІН у Сербії в 2007 році та був нагороджений національною літературною премією. На книзі написано, що це роман з абсурдною зав’язкою, нетривіальний трилер, вражаюча життєва історія. Не можу сказати, що колись особливо цікавилась трилерами, але цей мене вразив цікавою зав’язкою і очікуваною розв’язкою, проте, через це текст не стає менш інтригуючим. Перебуваючи у світі літнього Симеона Ракича (який є Феліксом, як і Феліксом є його син-байстрюк), я відпочила і добряче насміялася, хоч книга місцями дуже «чорнушка», але цей, здавалося б, жах, є настільки абсурдним, що не сприймається серйозно.

У романі розкривається все полотно стосунків батька і сина, які знайомі лише кілька днів, але все, що відбувається між ними демонструє, що існує той спільний первень, що їх об’єднує. Іноді в романі натрапляла на такі речення, що чула їх голосом Сергія Жадана, бо такі наче ним написані. Напевно, це і є особливість сучасної літератури. Вражаючими також є останні кілька речень роману «Фелікс» Владимира Кецмановича, які просто допомагають усвідомити всю недоречність цього світу, його підлість та жадібність. Проте, кожен з героїв сам міг збудувати свою реальність зовсім іншою, але обидва обрали шлях диваків-самітників. І коли ці два диваки зустрілися, і син представив всю свою ненависть батькові, вони не змогли ворогувати, бо були схожі, як дві краплі води. Найжахливішим усвідомлення стало для сина навіть не те, що він втрачає батька, якого ще навіть не встиг здобути, а те, що він так і не встиг дізнатися, де був той будинок, з якого батько спостерігав за качками. І жодні гроші, жодні можливості не можуть допомогти сину вбити смуту за старим батьком, який не встиг йому й стати батьком, а перестрибнувши всі кровні зв’язки – став найкращим другом.

Ні в Кафці сказати, ні пером описати…

Франц Кафка. Картина Енді Ворхола

Німецькомовна література з території колишньої Австро-Угорщини цього тижня нагадала про себе і у Чернівцях. У суботу, 12 квітня, у Німецькому народному домі відбувся літературно-театральний вечір присвячений життю та творчості Франца Кафки, письменника, який народився у Празі, а помер у Відні. Ідея провести такий захід виникла у Максима Малкова з організації німецької молоді Чернівців «Буковинський Фенікс». Актори-аматори довго обирали твори для вистав, – бо тексти Кафки неординарні, нестандартні, часом, позбавлені будь-якого змісту, – але все таки обрали те, що було найближче, поділилися на групи і почали діяти самостійно. Тут вже не було окремих режисерів, кожен міг вносити свої корективи та побажання. «Одна мініатюра – «Рульовий»  – чимось нагадує сьогоднішню політичну ситуацію у країні. Та й взагалі ця тема напевно актуальна будь-де у світі» – каже Максим Малков.

На виставі «Буковинського Фенікса»

На виставі «Буковинського Фенікса»

Окремі цитати Кафки організатори надрукували різним шрифтом та розвішали на вірьовках у двох кімнатах (вийшло щось схоже на сохнучу білизну). При вході до зали, на підлозі були скотчем приклеєні «чоловічки», вирізані з газети. Потім їх ледве віддерли, складалося враження, що їх спеціально так затоптали. На виставі був аншлаг, люди стояли в проході, а деяким довелося просто слухати із сусідньої кімнати.  Люди щиро аплодували, часом більше, часом менше, і всі по-різному. Все залежало від того, що кому було зрозуміло і що подобалося. «Звісно, були такі, які нічого не зрозуміли. Точно був один такий – мій знайомий. Він просто не читав Кафку. Та і я до того не читав. Можливо колись у школі, але точно вже сказати не можу. Але і у нас були мініатюри, які не мали логічного завершення, наприклад – «Подружня пара». Просто стандартний кінець був би занадто банальним, і ми в кінці використали кінцівку з фільму «Бійцівський клуб». І в тій же «Парі», наприклад, в оригіналі 6 дійових осіб, а ми залишили 5, і всі чоловічі ролі, окрім моєї, замінили на жіночі. У «Рульовому» теж зробили все на свій розсуд» – каже Максим Малков. Приємно, що молоді люди з «Буковинського Фенікса» наближують Чернівці до німецької культури і абсолютно безкоштовно демонструють свою інтерпретацію того, що стало їм близьким. Я думаю, що це гарна традиція і ми, чернівчани, повинні підтримати їх хоч би тим, щоб бути уважними до їхнього мистецтва.

Залишається лише тиждень до Великодня, «страсний тиждень» – називають цей час. Сподіваюся, що він мине без тих страстей, яких найбільше боїться кожен українець. Може, добрі думки, які витають у цей блаженний час, допоможуть розвіяти зло, яке душить і тисне… Може, Воскресіння Христове дасть знак, як діяти далі. Зустрінемось за тиждень словами «Христос Воскрес!»

Христя Венгринюк

comments powered by HyperComments
Теґи: , , , , , , , , , , , , ,