Христя Венринюк: «Під час революції майже не могла писати. Біль не минає і не мине ніколи»

10 квітня 2014, 18:06 | Опублікував: | Категорія: Інтерв'ю, Місто, Світ
Поділитись:
facebook В Контакте twitter

Христя Венгринюк опублікувала дві поезії в поетичній антології “Небесна сотня”, яка вийшла друком у видавництві “Букрек”. До видання увійшли вірші понад двохсот сучасних письменників і журналістів, які стали свідками революційних подій в Україні з листопада 2013 року по лютий 2014.

Христя Венринюк: «Під час революції майже не могла писати. Біль не минає і не мине ніколи»

- Ти є співавтором поетичної антології “Небесна сотня”. Про що пишеш у ній саме ти? Як зараз переживаєш у собі ці події?

Біль не минає і не мине ніколи, нікому. Упродовж революції майже не могла писати, народилися лише дві поезії, які й увійшли до антології. Здебільшого писалося від того, що відчувала перебуваючи на Майдані. Але є цікавий момент: в одному з віршів я написала рядки: “йду між цих куль, як дитина по сиротинцю”, але тоді ще снайпери не стріляли і не вбивали. Якось так мені побачилось, а потім цей жах справдився. Ті рядки були лише страшною алюзією на революцію, а стали правдою. Поезії називаються “000 290″ і “000 291″. Я всі вірші називаю за хронологією.

- Як часто ти бувала в цей час в Києві?

Двічі. Була на Майдані цілими днями, але ночувала у подруги. А потім повернулася в Чернівці, бо ми вирішили ламати владу на місцях. Мене і переслідували в Чернівцях і погрожували, дзвонили батькам і наказували заткати мені рот. При владі були тупо гопніки.

- Як думаєш, чи скоро ми всі вилікуємося морально після цих подій? І чи потрібне це лікування?

Комусь усе-одно навіть від того, що сталось. Хтось собі нормально їздив в Арабські Емірати в час цих страшних подій. Кращих змінить на краще, а гірших не змінить, байдужі залишаться байдужими. Звісно, переродження відбулося і ми змінилися, але лише ті, хто має шанс до кращих змін.

- Над чим ти працюєш зараз?

Над новим романом про досвід з вживанням різних лікарських речовин, як кожна впливала на мій стан, свідомість, настрій, які були побічні ефекти і як намагалася подружитися з усіма цими хімікатами. Думаю, що роман буде насичений рецептами, інструкціями, ілюстраціями коробочок в яких перебувало усе, що мусила їсти, колоти, нюхати. У коробочках були антидепресанти, аксіоналітики, бензодіазепіни, нейролептики. Я думаю, що це буде цікаво для читачів, бо це автобіографічне зізнання, яке переплітається з цікавою, теж реальною історією, любові. Коли думала, що відходжу у світ навпроти, Бог вклав в мою руку любов і ми домовились з Ним, що на Землі мушу продовжити своє щастя-існування. Роман називатиметься “Бензодіазепінова ломка”.

Христя Венгринюк

- Чому ти вирішила написати про це? Щось подібне писав Любко Дереш в “Архе”. Зараз він каже, що це не найкраший його роман. Тобто, твір, що описує досвід експериментів з психотропними речовинами, має загрозу стати ні чим більше за опис досвіду. Як буде в тебе?

Це радше різне: Любко сам створив собі такий досвід, а я не могла його уникнути. Думаю, це цікаво, бо кожна людина мріє побачити “іншу реальність”. Частково я там була і хочу розказати, як це страшно, щоб усі бажали залишатися в цій, і лише в цій реальності!

- Тобі не страшно писати про це зараз і переживати наново?

Дуже страшно. Я пишу і починаю ходити, пишу і продовжую ходити, потім знову сідаю і пишу. Я думаю, що автобіографічний текст – це вже особливо, і дає інші нотки цікавості. Але моя найбільша мета – допомогти людям цим романом, застерегти, розказати, що все справжнє є лише тут і лише зараз.

- Коли плануєш його завершити?

Хотіла б улітку, але завершити в цей час треба і дисертацію. Якби знала, що є видавництво, яке готове видати такий “жестяк”, то б дописала дуже швидко. А питання пошуку того, хто захоче таке видати мене засмучує і робота відтягується.

- Чому думаєш, що видавництва не захочуть видати?

У нас радше виходитимуть “Теплі історії до гарячого шоколаду”, щоб дівчатка сиділи в кав”ярнях і читали, попиваючи щось смачненьке. Бо вже кілька років існує мода “бути на позитиві”. Я не кажу, що після мого роману читачу захочеться залізти в петлю, але він точно не “мімімі”.

Автор – Валерія Радзієвська, фото – Олександр Ткачук

Джерело: Gazeta.ua

comments powered by HyperComments
Теґи: , , , , ,