«Нехай пишуть – добре, що у підвалах не колються»

7 квітня 2014, 14:25 | Опублікував: | Категорія: Важливо, Місто, Статті
Поділитись:
facebook В Контакте twitter

Минулого тижня Чернівці тішили мене новими книгами від видавництва «Книги-ХХІ» та згадками про Пауля Целана, встановлення хреста на місці, куди мають повернути «Пієту», а засмучували – черговими акціями а-ля 90-ті і «попса-форевер». Більше про це – у новому огляді культурних подій міста.

Literatur Cafe

1 квітня виповнилося 12 років Культурно-мистецькому центру «Українська книга», засновником якої є чернівецький громадський діяч Олег Хавич, котрий останніми роками все більше працює у Києві. Спочатку в «Українській книзі» була єдина у Чернівцях книгарня з літературою лише українською мовою. Пізніше з’явилася галерея «TRAFIK» та «Literatur Cafe», яке стало відомим на все місто і де вже 5 років відбуваються культурно-мистецькі заходи. Мені довелося бути першим арт-директором кав’ярні і очолити, разом з Сашком Горським, проект «Літературні вівторки». Щовівторка, упродовж 2009-2011 років, ми проводили зустрічі з письменниками та поетами, і в нас насправді побували чи не всі найвідоміші автори України.

КМЦ Українська книга

Проте коли Олег запропонував мені зробити захід до дня народження «Української книги», ми розуміли, що святкувати ми не будемо навіть 1 квітня, бо українцям ще не до святкувань… Тому я запропонувала провести міні-лекцію про відомого філософа-постструктураліста Жака Дерріду та показати про нього документальний фільм. Я вже давно захоплююся теорією пост структуралізму, і вважаю, що розмова саме про це у день народження «Української книги» була дуже доречною. Адже саме «Українська книга» і стала тим новим, що дещо змогло зламати структуру «культурних традицій» нинішніх Чернівців. Адже ми знаємо, що філософія постструктуралізму та деконструкції має на мені зламати усталену структуру і створити «центр поза центром». Без перебільшень, «Літературні вівторки» змінили чернівчан, окрім того, що окультурили їх, ще й розбестили, бо через рік існування постійних літературних заходів глядачі вже не поспішали на зустріч навіть з такими відомими письменниками як Володимир Даниленко, Олесь Ільченко чи Олег Короташ. Формат «літвівторків» теж був спочатку незвичним, і нас з Сашком часом звинувачували у фамільярності, але більшості саме такий новий формат і подобався.

12 років "Українській книзі"

З Олегом Хавичем відзначаємо 12 років “Українській книзі”

Пізніше у «Literatur Café» перемістився єдиний у Чернівцях клуб арт-хаузного кіно «Картон» разом з Жаном Побе, і тут досі щочетверга проходять покази фільмів. Тут же засідав клуб читачів немасової літератури «Смерть автора» (за постструктуралістом Роланом Бартом), філософсько-політичні зустрічі з Святославом Вишинським теж стали доброю традицією. Головне, що у всіх цих заходах не було жодної радянської чи академічної нотки, все було вільно і відкрито. Тож аналіз всього того, що відбувалося і відбувається в «Українській книзі», природно привів мене до теорії поструктуралізму та основоположника Жака Дерріда. Говорити про це було цікаво, публіка була готова до того, що ця тема непроста і, часом, навіть нудна. Після лекції Олег Хавич пригощав гостей солодощами та вином, а потім ми дивилися фільм про Жака Дерріда, до кінця якого змогли досидіти лише п’ятеро. Ну, така вона сучасна філософія, не всім доступна, бо ж ми, українці, ще не вступили в епоху справжнього постмодернізму, щоб могти говорити про такі ефемерні та фантастичні поняття :)

Новинки видавництва "Книги-ХХІ"

Проте літературний процес у Чернівцях триває – аж три новинки вийшли у чернівецькому видавництві «Книги-ХХІ». Насамперед – це другий том поезій нашого генія Пауля Целана «Від порога до порога», переклад та післямова Петра Рихла. Нагадаю, що у видавництві планується десятитомник поезій Пауля Целана, який видаватиметься упродовж десяти років. Другою новинкою стала книга відомого австрійського письменника Мартіна Поллака «Мрець у бункері». Це автобіографічна розповідь автора про свого батька, який загинув у другій світовій війні. До речі Мартін Поллак буде цього року на Київському «Книжковому Арсеналі» з презентацією цієї книги. А третьою новинкою є книга відомого сербського сучасного письменника Владимира Кецмановича «Фелікс». Це напівдетективний роман з цікавою зав’язкою і очікуваною розв’язкою. Роман Владимира Куцмановича я вже встигла прочитати, а про всі новинки від видавництва розкажу в наступному огляді. Я вже помітила, що між книгами є багато спільного, – але про це, коли прочитаю всі три.

Герхард Фалькнер, новий резидент Meridian Czernowitz

Герхард Фалькнер, новий резидент Meridian Czernowitz

На минулому тижні новий письменник-стипендіат приїхав у резиденцію «Meridian Czernowitz» – це Герхард Фалькнер з Німеччини. Його мета – створили книгу-відповідь улюбленому поетові, який народився у Чернівцях, Паулю Целану. Письменник перебуватиме на стипендії та творитиме разом зі своєю дружиною, щоб видати книгу-альбом – подібну до тієї, яку колись створив Пауль Целан з дружиною Жизель. Я дуже рада, що новий стипендіат знову говоритиме про Пауля Целана, бо чернівчани не повинні забувати, в рідному місті якого генія ми проживаємо.

Тарас Шевченко. Картина Бориса Негоди

Тарас Шевченко. Картина Бориса Негоди

Не літературою єдиною жило місто – в середу, другого квітня у виставковому залі «Вернісаж» відкрилася нова виставка картин художників із Кам’янця-Подільського. Всі вони – викладачі та студенти кафедри образотворчого і декоративно-прикладного мистецтва та реставрації творів мистецтва Кам’янець-Подільського національного університету імені Івана Огієнка. Борис Негода, Сергій Кляпетури, Олександр Віштаченко, Тимур Такіров, а також їхні учні надали для експозиції 90 творів: графіка, живопис та скульптура. Особисто мені сподобались пастельні роботи Бориса Негоди, особливо його Тарас Шевченко. Студенти звертаються до новітніх технік: акрил, змішані техніки (які раніше не наважувалися поєднувати). Зачепили цікаві рішення демонстрації сучасного світу через геометричні форми. Проте, здебільшого картини не вразили. Але це й не дивно, бо у Чернівцях вразити по-справжньому може щось занадто рідко…

Але те, що я побачила в п’ятницю знову ж таки в «Literatur Cafe», так мене вразило, що я всі вихідні роздумувала. Йдеться про презентацію книги молодого письменника Івана Байдака «особисто Я особисто Тобі». На подію мене запросив Андрій Тужиков, якого видавництво «Крок» попросило знайти приміщення для презентації. Сам же Андрій Тужиков навіть не знав, у якому форматі все відбуватиметься. Зайшовши в «Literatur Cafe», я була шокована побаченим, бо у залі окрім Андрія Тужикова, бармена Руслана, модератора та автора не було жодного хлопця – зате було десь сорок екзальтованих дівчаток. Я тихенько присіла на диванчик і почала слухати. Молодий письменник читав уривки роману під музику з ноутбука і говорив про любов. Власне, про це ж він говорив і в своїх текстах і… лише про це. В все було так, як можна прочитати у найпопсовіших американських романчиках: про ніжне волосся, ранкову каву, кубинські сигари і шовкові простирадла… Цікаво, хоч хтось із тих, хто пише про шовкові простирадла, кохався на них і знає, як це насправді незручно? Але розмова не про це… Розмова про смаки. Мене дивує, що у нашому непростому світі молодь звертається до таких інфантильних тем з усіма «мі-мі-мі» і няшками-шмарклями. Щоб не бути голослівною – подивіться самі буктрейлер до книги «особисто Я особисто Тобі»…

Я дивилася з «Literatur Cafe» на нашу міську раду, обвішану чорними стрічками і жалобними плакатами пам’яті загиблих героїв, і все це дуже дисонувало з тим, що відбувалося в кав’ярні. Молоді студенточки ж фоткали письменника і одразу виставляли фото в інстаграм, тішилися від текстів і навіть пускали щирі сльози. Але найкращу оцінку дійства я почула від бармена Руслана, і це було головною думкою, яку він наче витягнув і з мого мозку: «Я теж можу таке писати. Але нехай пишуть, добре, що у підвалах не колються». Може і краще, але чи таке мистецтво потрібно? Чи таке мистецтво дає поживу для мозку, і чи таке може змінити щось у свідомості читача? Думаю, запитання риторичне :(

Тут буде відновлено "Пієту"

Тут буде відновлено “Пієту”

Проте, на щастя, Чернівці не забувають свою історію та героїв, які померли за наше майбутнє. У неділю, 6 квітня, на Центральній площі встановили дерев’яний хрест, а в майбутньому тут буде відновлена «Пієта». Цей монумент стояв тут ще з 1827 року, потім був перенесений румунською владою, а радянська влада зовсім його знищила. «Пієта» – це скульптура скорботної Богородиці, яка тримає і оплакує тіло вбитого Ісуса, а поряд – два ангела у молитві. Я дуже хочу, щоб у Чернівцях був пам’ятник, біля якого кожен зможе помолитися, пригадавши кожного, хто так само віроломно був убитий, як Ісус Христос. Хоча, смерть Ісуса Христа була Господнім знаком надії для людства, може, таким знаком є загибель людей на Майдані для України…

А так виглядала "Пієта" 100 років тому

А так виглядала “Пієта” 100 років тому

Життя таке коротке, щоб встигати витрачати його на всілякий непотріб. Життя таке гарне, що ним треба насолоджуватись. Звісно, якщо для когось задоволення клуби та «шмотки», то що тут скажеш. Але тут ми говоримо про мистецтво і культуру. І лише про це.

Христя Венгринюк

comments powered by HyperComments
Теґи: , , , , , , , , , , , , ,
Руслан Козуб
2014-04-08 00:23:43
нарешті...публіцистичну твою прозу можливо читати для чайників