Якби життя було театром…

31 березня 2014, 15:10 | Опублікував: | Категорія: Важливо, Місто, Статті
Поділитись:
facebook В Контакте twitter

Останній тиждень березня у Чернівцях був і багатим на культурні події, і водначас бідним. Відбулося наче й чимало різного, але якось післясмак розвіявся, залишивши за собою довгий шлейф спогадів: про перші книги Андрія Любки, про виставу «Незалежної театральної лабораторії» «Пісок з урн»…

Пригадую той час, коли я лиш торкалася світу сучасного літературного процесу України. Мені було 17, я вступила на перший курс філологічного факультету і почала готувати до друку першу свою книгу «Катарсис». Я лиш чула про те, що в Чернівцях живе крутий критик та літературознавець Сашко Бойченко, що він привозить часом в Чернівці Андруховича з «Бу-ба-бу», Тараса Прохаська та інших сучасних авторів. І більше не знала нічого. Видавництво «Книги-ХХІ», яке тоді лише стартувало, видало мою другу книгу «Голий нарКОТИК», передмову до якої написав наш дорогий Василь Кожелянко. Він не відмовив мені тоді, хоч важко почувався. І відомий чернівецький художник Андрій Гречанюк не відмовився ілюструвати книги, а поетка Інга Кейван писала передмову до «Бог у стіні». З однієї сторони, літературна сфера Чернівців прийняла мою творчість дуже ласкаво, а з іншої – були і «культурні» люди з різних органів влади, які вважали, що таку творчість треба ліквідувати. Не ліквідували :)

Переможці літературного конкурсу ЧНУ

Переможці літературного конкурсу ЧНУ

Пам’ятаючи про те, як колись мене підтримали старші письменники, я завжди намагаюся підтримати початківців: школярів, студентів. У минулий вівторок в СКТМ «Контакт» відбулося нагородження поетичного конкурсу студентів ЧНУ. Я разом з письменниками Іванною Стефюк та Максимом Дупешком була у складі журі. Потрапляли до рук різні рукописи, але важливо не надто критикувати тих, хто починає, а намагатися зрозуміти і підтримати, розказати більше про сучасну літературу, порадити, що читати і в кого вчитися. Адже я впевнена, що письменником може бути кожен, треба лише відчувати трішечки гостріше і знати, як писати не треба. Звісно, не кожен з учасників знав, як писати не треба, тому головним моїм меседжем для них було те, що треба якомога більше читати! Організатором конкурсу є молодий, але дуже талановитий та перспективний письменник Андрій Тужиков, творчість якого вже є чудовим прикладом для початківців. На жаль, поетка на псевдонім Мальована, за яку я вболівала, не перемогла, тому я нагородила її окремою премією від себе, подарувавши свою останню книгу «Довгі очі» та синього коника, на вдачу. А переможцями стали студентки Оля Турчак, Оксана Кацюба та Оксана Головко. Я дуже  тішуся, коли в Чернівцях з’являються нові літературні імена, бо все мрію, що чернівецький «літературний феномен» колись таки відбудеться!

Андрій Любка у Чернівцях

Андрій Любка у Чернівцях

Так само, як міг відбутися «ужгородський феномен», якби звідти не виїхали Лесь Белей, Вік Коврей та Андрій Любка. Останній є дуже частим гостем у Чернівцях, він учасник всіх фестивалів «Meridian Czernowitz» і просто близький друг нашого міста. Днями видавництво «Книги-ХХІ» спільно з фестивалем «Meridian Czernowitz» випустило його книгу «Спати з жінками», а 27 березня Андрій завітав у Чернівці з презентацією. Дізнавшись увечері, скільки у письменника було попередніх, перед основною презентацією, заходів у Чернівцях, я не могла уявити, як від ще тримався на ногах, бо нарахувала я їх аж 7 (на радіо, телебаченні, в університеті і т.д). Я вперше зрозуміла, чому у цього молодого чоловіка стільки шанувальниць, бо ніколи раніше не була на його творчих виступах простою слухачкою. Ми з Андрієм завжди чи то модерували щось удвох, чи виступали з читаннями на одній сцені. Так от, у Любки є якийсь безкінечний потік життєдайної енергії, і коли він сам читає свої тексти, то вони набувають якогось особливого солоду й іншого змісту. Я не впевнена, чи всі ті дівчатка, які закушують обгортки книжок Андрія Любки, слухаючи його, переймаються так глибоко його текстами, а не тим, що перед ними красивий і харизматичний молодий чоловік. Але якщо говорити з точки зору літературознавства, то хочу щиро сказати, що «Спати з жінками» – найкраща книга Андрія Любки, бо написана вона не лише поетичним серцем, а простим людським: втомленим та щирим. Сашко Бойченко теж каже, що в книзі дуже багато сильних текстів. Тому я вдячна «Meridian Czernowitz», що концентрує довкола себе найцікавіших письменників.

Картина Андрій Житару "Пам'яті "Небесної сотні"

Картина Андрій Житару “Пам’яті “Небесної сотні”

Також 27 березня було сорок днів від трагічної загибелі «Небесної сотні», і в церквах проходили молебені за їхні душі. Зокрема, у церкві Трьох Святителів, що в Резиденції, відбувалася поминальна служба, на якій представив свою картину, присвячену «Небесній сотні», художник Андрій Житару. Побачивши її, я зрозуміла, чому художниця Марина Рибачук каже, що Андрій Житару є сучасним Ван Гогом та Шагалом з роздертою душею…

А ще 27 березня був міжнародний день театру, і мені захотілося поспілкуватися з чернівецьким театром, але не класичним, а «іншим». Саме таким є «Незалежна театральна лабораторія», яка існує в Чернівцях вже чотири роки. Ця трупа виникла виникла під час постановки «Пісок з урн» за Паулем Целаном. Більшість акторів з «Незалежної театральної лабораторії» працювали і в нашому академічному музично-драматичному театрі імені Ольги Кобилянської, але від’єдналися і вирішили робити альтернативний театр. Їхнім художнім керівником є режисер Олег Мельничук із Берегового на Закарпатті. До складу «Незалежної театральної лабораторії» входять молоді актори: Іван Данілін, Інна Даніліна, Олексій Григорчук, Яна Тараненко, Анна Аілінчій, Павло Кушнірук, Ігор Константинюк, Юрій Вітюк, Станіслав Кермач, Владислав Барінов, Олена Матвійчук, Аріна Полянська, Владислав Кондратьєв. Зараз вони готують виставу за п’єсою нашого чернівецького письменника та журналіста Сергія Воронцова. Особисто я щиро захоплююся мистецтвом «Незалежної театральної лабораторії», бо їхнє театральне вирішення є зовсім іншим і продукує нові межові види мистецтва: між театром та літературою, музикою і танцем, кіно і живописом.

Вистава "Незалежної театральної лабораторії"

Вистава “Незалежної театральної лабораторії”

Іван Данілін – актор «Незалежної театральної лабораторії» – каже, що  міжнародний день театру в Чернівцях особливо відзначив ляльковий театр, які саме 27 березня презентували виставу київського режисера Сергія Єфремова «Півтори жмені». Це вистава не лише для дітей, каже Іван, а притча, цікава і для дорослих. В основу вистави закладена легенда про те, як дитина намагається врятувати життя своєї матері. Ми ж, дорослі, знаємо, що всі казки насправді пишуться для нас самих, щоб могти зануритись в світ без проблем, де все можна просто розкласти на добро і зло  і вибрати те, що імпонує більше. «Незалежна театральна лабораторія» поки не ставила ще вистав для дітей, але те, що вони роблять для дорослих є дуже сильним та важливим і дещо вириває Чернівці з штампу «провінція».

І ще якось мені дуже не подобається вислів, що життя – це театр. За моїми спостереженнями, театр – значно щиріша і правдивіша форма існування, яка не має жодної дотичності до реального існування. Думаю, якби життя насправді було театром, то все було б простіше. Якби життя було театром, то все було змістовніше…

Христя Венгринюк

comments powered by HyperComments
Теґи: , , , ,