Початок історії

26 березня 2014, 08:18 | Опублікував: | Категорія: Важливо, Світ, Статті
Поділитись:
facebook В Контакте twitter

На початку 90-их Френсіс Фукуяма констатував кінець історії: лібералізм переміг і людство вже не потребує воєн, міфів, царів і рабства. І майже 25 років світ ніби й не вірив, але, здавалося б, так і жив. Чи настав час почати новий відлік? Агресія Росії проти України опустили на Землю ідеалістів.

Початок історії

Три тижні Україна стоїть, затамувавши подих. Як сніг на голову впали російські війська, абсурдні самопроголошені політики, цинічні референдуми. І Крим відділився від України, порушивши всі можливі українські та міжнародні закони, моральні принципи, християнські заповіді. Світ – глибоко занепокоєний. Чи має Україна сказати своє слово?

Цинічна гра наддержав, у ній Америці протистоїть Росія, Заходу – Схід, індивідуалізму – колективізм. Одна держава відверто заявляє про верховенство інститутів влади, інша – вперто твердить про недоторканність людського життя. Двобій парадигм застиг в повітрі. Бездіяльність Америки в ситуації, що виникла в Криму, можна протрактувати як відверте ігнорування її святого обов’язку – відстоювати й захищати права та свободи там, де цього потребують. Концепцію недоторканих прав Джона Лока, що лягла в основу конституції Сполучених Штатів, вдало використовували, щоб виправдати втручання Америки у внутрішні справи різних країн. Якщо сьогодні американський уряд вмиє руки, то поставить під питання міць стовпів, на які опирається непохитна віра в його впливовість, могутність та доброчесність.

Росія ніколи не пропагувала ідею людини як вищої цінності. Колективізм не прийшов з марксизмом, а вкорінився з ним, наклався на сірі будні бідноти Російської імперії. Невігластво живлять на безкраїх просторах «русской земли», плекають під благодаттю єдиного Бога, що свої слова вкладає в уста царя. І в його поведінці немає нічого грішного, несподіваного, образливого, дурного. Ідеологія РФ з давніх-давен виправдовує зброю, анексію та помсту. Закинути можна тим політикам, які дозволили Росії поставити шах цілому світові.

Критикувати можна Західний світ, який довго думає, як пояснити не війну, а своє невтручання. Своє безсилля. Ахіллесову п’яту. Пояснити нам з вами, подекуди занепокоєно згадуючи про ядерну зброю.

Звичайно, її ніхто не застосує. «Атомна війна, як і Троянська, не відбудеться, оскільки мета в неї зовсім інша. Ризик перетворення на атомний пил править лише за привід для того, щоб через удосконалення озброєнь запровадити всеосяжну систему безпеки, блокування та контролю. Її відстрашувальний ефект спрямований зовсім не на попередження атомного зіткнення (останнє ніколи не було предметом турботи, за винятком, звичайно, перших «часів холодної війни», коли ядерний арсенал ще плутали з традиційною війною), а на попередження набагато більш імовірних реальних подій, усього того, що могло б стати подією в загальній системі й порушити її рівновагу. Рівновага страху — це страх рівноваги», — писав Жан Бодріяр на початку 80-их, а сьогодні наштовхнув на думку, що Майдан в Україні порушив оцю рівновагу страху, яка існувала з часів розпаду СРСР. Захоплення Криму та демонстративна небезпека для Східної (чи то цілої) України – це намагання російських політиків продовжувати жахати та лякати, контролювати ту Україну, яка перестала боятися й вигнала недолугого президента, почала диктувати свої правила можновладцям. Україну, яка захотіла порушити давно затверджені правила гри. Звичайно, згідно з філософом, цей страх, Росія, могутність та війна – це уявний симулякр, і вони от-от перестануть існувати в свідомості громадян цілого світу. А цього не може допустити жодна з великих держав.

Й Російська Федерація, й Америка відрізняються політичними міфами: вони формують різні світогляди та ментальності людей. Держави відрізняються мовами й звичками, відрізняються способом та рівнем життя. Але є дещо, що їх об’єднує: обоє вирощують людей, готових виконувати накази, готових помирати за свою землю, за свою гідність чи за чужу, захищаючи «мрійників» вбивати «негідників». Й немає значення, що Росія виховує бидло: неосвічених, бідних, лінивих, п’яних, вірних церкві та государю. Неважливо, що Америка виховує зразкового громадянина: заангажованого, самовпевненого, агресивного та, знову ж таки, «завжди вірного». В цьому контексті задумуєшся, кого ж виховує сучасна Європа, залишаючись осторонь від військових дій та плекаючи світ без кордонів і без ідентичності?

Зрештою, героїв якої драми зараз потребує Україна й хто їх повинен створити? Звичайно, тільки на державу покладатися важко. 23 роки вона не змогла визначитися з тим, яким має бути українець. Тисячі тітушок з’явилися під час Майдану в відповідь на появу тисяч свідомих українців. Услід фермерам плюють рагулі, підприємців переслідують бандити, тверезих зустрічають п’яні. Страшна гармонія відголосків ідеологій наддержав. Недолуга какофонія вітчизняної пропаганди, де, все ж, за кожним зберігається блякле право вибору, ким бути.

Колись Америка переконала весь цивілізований світ у недоцільності війни, запропонувала правові механізми розв’язання міжнародних проблем, і тим самим забезпечила собі монополію на право використання зброї. Росія їй не повірила. Й тепер дві держави, які не червоніють при слові «війна», керують політичним процесом у світі, де двадцять років тому писали про кінець історії та перемогу лібералізму. Сьогодні світ має знову злякатися, задуматися над результати обеззброєння. Чи це остання судорожна спазма трупа імперіалізму перед остаточною перемогою демократій, чи його нове народження, покаже час. Але в партії гігантів політики Україна має шанс зробити важливий хід. І від того, яким він буде, залежить не тільки доля країни, а й майбутні геополітичні стратегії таких огидних наддержав.

Джерело: ZBRUČ

comments powered by HyperComments
Теґи: , , , , , ,