Тарас Прохасько: Небезпечна земля

13 березня 2014, 19:46 | Опублікував: | Категорія: Околиці, Передмістя, Роздуми, Світ
Поділитись:
facebook В Контакте twitter

Як би вже не розвивалися події, що би вже ставалося чи не ставалося, усі ми – ті, що живуть на цих землях – мусимо усвідомити, що варіантів організації власного життя на цих землях дуже небагато.

Тарас Прохасько: Небезпечна земля

У переказах з часів останньої війни часто виникає мотив яйця на карку. У різних нічних відвідувачів, які приходили зі зброєю у мирні хати, був популярним такий трюк. Увірвавшись посеред ночі до чийогось дому, розбійники і солдати не завжди убивали і ґвалтували. Частіше вони попросту брали щось поїсти, пакували якісь корисні для себе речі, а сім’ю господарів після всього опускали на коліна. Їх примушували нахиляти голови і, оголивши від сорочок зігнуті шиї, ставили на карк щось холодне і кругле. Казали, що це граната. Казали, що тепер треба так стояти непорушно і довго, принаймні стільки, поки грабіжники не зникнуть, не розчиняться у темряві саду. Якщо рухнутися, то граната впаде із карку і вибухне. І нікого живого не залишиться.

Часом це справді була граната, російська лимонка. Але частіше на шию господаря ставили яйце. На дотик воно таке саме, як лимонка. В кожному разі в такому випадку поважні господарі воліли не рухатися, щоби те щось випадково не впало, щоби всіх, хто пережив візит, не повбивало.

Тепер ми всі стоїмо на колінах у своїм домі, серед своїх найрідніших, із похиленою головою. А на карку лежить щось холодне і кругле. Це може бути справжня граната, а може бути просто яйце. Краще не перевіряти. Краще дочекатися, поки мине стільки часу, скільки сказали не рухатися. Це прикро, але вибух може бути ще прикрішим. Так і стій…

Як би вже не розвивалися події, що би вже ставалося чи не ставалося, усі ми – ті, що живуть на цих землях – мусимо усвідомити, що варіантів організації власного життя на цих землях дуже небагато.

Усі ті, хто уявляв собі, що кому-кому, а йому вже точно вдасться проскочити або вдасться відсидітися, мають сприйняти інше – тільки не тут. Жити на цих землях – ще серйозніше, ніж бути євреєм або негром. Негрів убивають білі, євреїв убивають вибірково.

А ці землі усе були схильні до тотальної заглади. Просто тому, що тут живеш.

Тут – найкраще місце на землі для того, щоби розігрувати найкрутіші партії світового протистояння. Чисто тобі стадіон для мундіалю, де єдиною вимогою організаторів є свіжий газон, трава, яка піднялася і підросла. Не минаючи жодного покоління.

Найкращою формою дозвілля тут мало би бути вивчення історії. Це хоч і не рятує, та, принаймні, лікує. Дає можливість врятуватися від ілюзії, що можна прожити своє життя спокійно, зневаживши все те, що відбувається за дверима.

Зрештою, невивчена історія все одно нікуди не подінеться. Ця земля характерна тим, що світова історія сама приходить на наші подвір’я. Незважаючи на те, чи ти розумієш, що відбувається, чи ні.

Цього разу знов прийшов такий час. Ще один візит світової історії. Як завжди, нам не дали насолодитися історією власною, яку ми так натхненно робили, а тепер вимушені перевести її у спогади.

Найкращий полігон, найкращий плацдарм, найточніша лінія фронту протриває кілька років. Стане – у кращому разі – тлом для усіх наших життів на досить довгий час. Така вже це земля, з якої нема куди вступитися. На якій нема куди заховатися.

Стоячи на колінах з похиленою головою, переживаючи за життя усіх найближчих, маємо тільки один шанс – не налякатися остаточно і спробувати пересвідчитися, що поклали на карк. Гранату чи яйце. Якщо навіть гранату, то це ще не кінець. Її можна зняти з шиї і – не шкодуючи шиби – викинути у вікно. На подвір’я, де відбувається світова історія і тої гранати ніхто не сподівається.

Джерело: ZBRUČ

comments powered by HyperComments
Теґи: , , ,