«Pyzdeć – увірвався терпець» (трагікомедія на 3 дії)

8 березня 2014, 07:36 | Опублікував: | Категорія: Важливо, Світ, Частка жарту
Поділитись:
facebook В Контакте twitter

Поширення цієї псевдо-драми, а також позитивні відгуки про неї, є підступною провокацією, прихованою грою на користь ворогам батьківщини та відкритою зрадою національних інтересів. Кара за такі дії передбачає пожиттєве заслання у Крим та повну заборону говорити, писати і читати там російською мовою.

«Pyzdeć – увірвався терпець» (трагікомедія на 3 дії)

Дія 1. Нахунамтамова

У залі засідань українського парламенту головуючий звертається до депутатів:

- Ініціатива 25 лютого показала, що українці готові на неймовірні жертви заради збереження цілісності України, навіть (багатозначна пауза) – перейти на російську у публічному спілкуванні. А це означає, що нам цю ініціативу потрібно якось врахувати, ухвалюючи нову версію закону про мови. Які будуть пропозиції?

На трибуну виходить депутат від фракції «Батьківщина»:
- Колеги, ми всі бачили, як вчора у програмі Андрія Куликова майже всі проєвропейські експерти, безсумнівні українські патріоти, з метою вираження своєї солідарності з російськомовним юго-востоком переходили на російську мову. Ми всі були свідками того, як елегантно і шляхетно це все виглядало – вони промовляли практично без акцента. Подивіться, зрештою, у фейсбук – тисячі свідомих українців в одну мить в пориві патріотизму і вірності ідеям соборності почали писати по-російськи практично без помилок. Це ще раз демонструє те, що в нашій державі немає ніяких мовних проблем. Тому пропоную офіційно запровадити практиту розмовляння всіх і скрізь російською мовою у публічному просторі до вирішення кримської кризи. Можливо, виключення зробити тільки для мешканців Галичини, гадаю наші російськомовні громадяни сприймуть це із зрозумінням, ми ж знаємо, як вони ставляться до галичан.

На зміну йому виходить на трибуну депутат від фракції «Удар» зі Львова:
- Колеги, я хочу підтримати попереднього доповідача в цілому, але заперечити щодо галичан. Вчора я дивився телевізійний виступ львівського мера, він промовляв до мешканців сходу і півдня російською мовою. Я навіть не зразу це усвідомив – ті ж добрі очі, той же по-батьківськи турботливий вираз обличчя, ті ж розумні і відповідальні слова. І тут я зрозумів – мова не має ніякого значення. І це не єдиний приклад. Я чув як ведучий новин на радіо «24» щебетав по-російськи, а перейшовши потім на українську, не міг дати собі з нею ради, заявляючи, що наш Рінат опинився на вісімдесят ВІСЬМОМУ місці у якомусь там рейтингу. Я бачив теж живописних львівських дідусів – за зовнішніми ознаками типових бандерлогів, що ламаючи язик, намагались говорити по-російськи до «вільного мікрофона». Цей народ насправді здатен на справжні дива заради соборності. Звичайно, з галичанами ще треба попрацювати, але вони стараються, та й скажімо собі чесно – вони ж тільки «на ліцо ужасниє», але ж «добриє внутрі». Тому я певен – навіть галичани зможуть, якщо захочуть.

В цей момент його перериває обурений вереск з місця виклично пофарбованої на біло депутатки з фракції «Свобода»:
- Ні, я не розумію. На хріна нам були усі оті цирки в парламенті, бійки з міліцією, голодування під Українським домом, звернення інтелігенції про «язик попси і блятняка»…

В цей момент її мікрофон замовкає. На здивований погляд в бік головуючого з його уст зривається похмура фраза:
- Помовч, сука, ти свайо уже сказала…

При цих словах обличчя депутатки синіє від люті і затерпає, що зрештою разом з її блонд-зачіскою сприймається колегами як образ німого протесту, забарвленого в національні кольори.

Тим часом в кулуарах група депутатів з різних фракцій курять під табличкою «Не палити» і ведуть вільну бесіду на ту ж тему.

- Ви панімаєтє, – каже депутат від фракції КПУ, – якщо ця акція буде тільки на час кримської кризи, то вона буде сприйматися російськомовними як ворожа пропаганда. Нємци в сорок пєрвом теж по-російськи кричали до наших солдатів: здавайтесь, ми обєспєчім вам єду, чістую одєжду і свободу. Поетому, щоб досягти стабільності і миру в нашій державі потрібно всім, ну може кромє западенцев, перейти на російську раз і навсігда. К тому же, руській язик – це язик гєнієв, Пушкіна напрімєр…

- А Шевченко шо не геній? – обурюється депутат-свободівець зі Сходу України.

- Та спакуха, – втихомирює його депутат від ПР із Західної України, – Шевченка ніхто у нас не відбере. Тут якраз справа проста: оскільки Тарас Григорович писав переважно «під шафе», то й читати його слід «під шафе». А коли ми читаємо кириличні тексти «під шафе», то нам власне один болт, якою мовою вони написані. Ну шо нє? (Сміється)

В цей час поруч пробігає відомий політолог, колись теж депутат і журналіст.

- О, а давайте Тарасіка спросім, – кидає дещо глузливо депутат-комуніст і негайно ж задає провокативне питання:

- Тарасік, як ти гадаєш, чи варта соборність України того, щоб всі українці перейшли на російську мову?

Тарасік дещо нервово кліпаючи дістає цигарку і починає тарабарити:
- Ні. Тобто так. Ці проблеми з двомовністю, це теж проблеми з подвійним бюджетом у цій сфері, а у нас грошей і так катма. До того ж українська мова зовсім не розвивається, а тисячі так званих українських філологів займаються псевдо-лінгвістичними студіями, вигадують всяких там «очільників» і тягнуть на це з бюджету дурні гроші. До того ж, навіть гуцули з бойками визнали вищість російської пісенної культури над своєю. Тож, питається – нахунамтамова – підсумував Тарасик дещо нечленороздільно.

- Ну от, а я що казав, – підсумував у свою чергу депутат-комуніст.

- Так то воно так – почав сумніватись депутат-свободівець, – але хто ж насмілиться озвучити таку пропозицію українському народові, та й взагалі – як буде по-російськи римуватися наше улюблене гасло «пам’ятай чужинець – тут господар українець».

- Та, з гаслом щось придумаємо, – пожвавився депутат-регіонал із Західної України, – а от Хто – це дійсно проблема, повинен бути хтось авторитетний як для заходу, так і для сходу країни. Щоб і одних переконати і в других викликати довіру, що це справді не жарти.

- А може Шухевич, – з приховано лукавою ухмилкою запропонував депутат-комуніст, – уявіть собі: по всіх телеканалах Юрій Шухевич звертається російською мовою – «Я внук пєтлюровца, син бандеровца, узнік комуністічєского рєжима, для блага родіни пєрєхожу на русскій язик і всєх вас прізиваю сдєлать то же самоє». А?

- Та ну, – вдає обурення депутат-свободівець, – старий на це ні за які гроші не піде…

- Та за гроші не піде, – вдаючи розуміння зауважує депутат-регіонал із Західної України, – а за Україну, за соборність?

Депутат-свободівець випростовує поставу, випинає груди, напускає на обличчя пелену драматизму і стриманим, але твердим голосом каже:

- Так. Мова – це тільки засіб спілкування. А соборність – це віковічна мрія українського народу. Ще Леся Українка писала – «Мріє, не зрадь». І ми не зрадимо.

- І я ж кажу, – дещо не в тему, не розуміючи драматизму ситуації, втручається Тарасік, – Я й кажу нахунамтамова.

(Кінець першої дії. В залі чути схлипування і ріденькі оплески. Антракт).

Дія 2. Запад нам паможет.

В кабінеті тимчасового голови Верховної Ради закрита нарада тимчасових керівників фракцій та вибраних, не відомо за яким принципом, депутатів. Доповідає голова тимчасового уряду:

- Колеги, ситуація в Україні є блядською. Бабла нема, армії нема, міліції нема, кадрів для реформування країни нема, напрацювань нема… Хуйогозна, що робити, а тут іще той іобаний Крим…(через паузу несміливо). Може, виміняємо його у москалів на бабки, чи хоч на газ, або на крайняк на кадри?

- Сєня, ти гаварі да нє загаварівайся, – зауважив суворо головуючий, – які нах кадри, ми після їхніх спеців у нашій армії й СБУ досі присідаємо від вибуху кожної петарди. Давай бліже к дєлу.

- Так от, – каже тимчасовий прем`єр, – є поважна загроза, що всі ці західні мільярди, якщо й прийдуть до нас, то нам їх доведеться втопити у більшості в той самий Крим. А те, що залишиться, піде на кормлєніє шахтарів і металургів юго-востока. Чому? По-перше, бо ми там ніколи не будемо мати вирішального впливу, а це означає, що вони лиш тягнутимуть з нас гроші, але ніякого реформування на своїй території не дозволять. Це фактично бездонна паща дракона, у яку нам у вигляді офіри за соборність доведеться приносити в жертву всі оті західні мільярди. По-друге – це вже відносно юго-востока – туди доведеться вкладати все, що залишиться, щоб годувати місцевий комуністичний і регіональний електорат, а також намагатись модернізувати підприємства, які вже давно належать нашим олігархам, і які, суки, не вклали ні копієчки в їх модернізацію, та й не збираються. А це, в свою чергу означає, що про ніякі реформи, не кажучи вже про якусь підтримку середнього чи малого бізнесу в центрі і на заході країни нема чого навіть мріяти. Все, бля, втопимо у цей сраний юго-восток.

- Ну, зі «сраним» я б попросив, – несміливо обурився голова фракції ПР, – хотів би нагадати, що це не юго-восток за вас тримається, а ви за нього. От і робіть висновки…

- І дєйствітєльно, – підтримав колегу голова фракції КПУ, – Нам реформи нах не потрібні. Вам потрібні, от і платіть. І якщо хочете втримати Крим, теж платіть. А купити лояльність к вражескому режиму, це справа ой яка недешева…

- Які ще будуть думки, колеги? – запитав головуючий, поглядаючи з-під лоба на депутатів, які не відомо, за яким принципом, були допущені до закритої розмови.

- Ну, що ж, – почав позафракційний депутат Ванія, пускаючи бешкетні погляди у бік депутата від нової більшості Рошенка, – якщо потрібно втопити мільярди у юго-восток і особливо в Крим, то втопимо. Що ж робить – Україна у нас одна.

- Згоден, – зажовуючи підступну либу і хтиво пітніючи, продовжив Рошенко, – реформи реформами, мільярди мільярдами, а національна ідея – це наше все. Хіба ж наші діди і батьки, що століттями боролися…(симулюючи схвильоване ковтання слини, Рошенко пропустив пункт, за що саме боролися і хто саме боровся), хіба ж вони боролися за реформи чи мільярди? Ні, вони боролися і страждали за Україну – єдину, соборну, вільну… Хоч синам, як не собі… як казав класик.

- Ні сантиметра української землі не віддамо ворогові, – перебив його патетично голова фракції ВО «Свобода», але опанувавши своє хвилювання, звернувся до депутатів Ванії і Рошенка, – Але ж ви розумієте, що й соборність має свою ціну…

- Так-так, колего, – закивали в унісон обидва адресати цієї піліпіки, – ви теж своє отримаєте.

- А що на це народ скаже? – вискочив з-за столу, мов Грицько з конопель, лідер фракції «Удар».

- Який народ? – з виразом підступності на обличчі запитав голова фракції ПР і переглянувся при цьому по-змовницьки з головою фракції КПУ.

- З народом все буде добре. Наш народ готовий віддати все за соборність, все – і мільярди, і реформи, і ЄС. А хто буде проти – той зрадник, провокатор, агент Кремля врешті-решт, – розважливо промовив голова фракції «Батьківщина».

- Хрунь, карочє, – підтримав колегу голова фракції ВО «Свобода».

Весь цей час тимчасовий прем’єр сидів мовчки з пригніченим виглядом. Коли запала мовчанка, він досить тихо, наче сам до себе, промурмотів:
- А як же ж Захід, а що на це Захід… А потім ще тихше і ображено – тануйогона, таяйібав..(далі зовсім незрозуміло).

У цей час лідер фракції комуністів набирає номер по мобільному телефону, який по зрадницьки пікає з-під кожної натиснутої клавіші, з чого всі розуміють, що набирається номер закордонного абонента. Під прискіпливими поглядами всіх учасників зустрічі, головний парламентський комуніст, заховавши голову під стіл, напівпошепки доповідає: Дакладиваю. Всьо пучком. Запад нам паможет.

(Кінець другої дії. В залі чути нервове шарудіння папірчиків від цукерків «Рошен». З гучномовця оголошується продовження без антракту).

Дія 3. ЮБК-Карпати-Разом!

Сцена 1, оформлена в стилі підвечірку на одній з площ Сімферополя. Актор, що грає роль міністра туризму ЮБК, говорить хорошою спочатку російською, а потім не менш хорошою українською мовою.

- У Криму знаходиться 160 будинків відпочинку. З них 150 належать людям немісцевим і управляються з Києва. Ще п’ять належать хуйзнакому. І тільки п’ять нам. Ми на це не погоджуємося. І ми готові залишитися в складі України за умов, якщо всі ці будинки відпочинку будуть повернуті у нашу власність і якщо столична влада не буде пхати свого носа у наші справи.

Сцена 2, оформлена в стилі інтимного полумрака найдорожчих київських ресторанів. За одним зі столиків сидить кілька чоловічих силуетів, обличчя яких неможливо розгледіти через темряву. З того, що за столом немає тьолок, видно, що розмова ділова і конфіденційна. До глядачів долинають перші слова, з яких стає зрозуміло, що це далеко не початок розмови.

- Нє, ну нахмнє такіє прєобразованія, якщо рускіє отжимают мой бізнес в Криму. Шо ето за побєда над антінародним режимом кровавого узурпатора, – нервово звучить хрипливий голос огрядного силуету, що в нахабній позі розвалився у фотелі.

- Та спакойна, бля, може ше нічого не прідьотся отдавать, може якось дабазарімся с кримскімі. А на крайняк ми тібє как кампєнсацію отдадім якийсь там санаторій в Трускавце чи в Моршині. Ілі там базу в Яремчі…, – відповідає йому, приховуючи збудження, випростуваний силует, нервово погладжуючи серветку на столі.

- А шо на ето галічанє? – перший голос.

- Та какіє нахуй галічанє, кто іх там будєт спрашивать. Ну нє, Алєжа? – другий голос.

- Ну, ти не поспішай так ділити наш ресурс, – досить вайлувато вступає в розмову третій силует.

- Какой в жопє ваш ресурс. – нервується далі другий голос, – Там уже давно практічєскі всьо прінадлєжит нашим – кієвскім, адєскім, данєцкім, днєпрапєтровскім. У ваших там астался, бля, гулькін нос. Ну і зємєлькі трохи.

- Ні, ну а все ж, як же ж наші люди?, – підключається четвертий співрозмовник, делікатної тілобудови і штивної пози, яка видає непризвичаєність до таких засідань.

- Які ваші люді? Ти пасматрі на Алєга – абєспєчєний уважаємий чєлавєк, прі бабках, палітічєскій дєятєль, парламентарій. А может ісчьо і прєзіка із нєго сдєлаєм. Учісь і тєбє карта пайдьот. Шо у вас опщєго с етімі гуцуламі, бойкамі?

- Хочу нагадати, що саме вони відіграли важливу роль у нашій боротьбі…, – без переконання зауважує четвертий голос.

- Ну вот. Всьо правільна, – перший голос, – ані же баролісь за Україну, за соборність? Вот і палучілі. А дома отдиха і санаторії ім нахрєна? Пусть пасут сваїх каров, мутят там бринзу, пусть пляшут в етіх сваїх кептарях. У ніх і так нєт дєнєг для бізнеса. Каждаму, бля, свайо. Ну, нє.

- Взагалі-то так, – знову підключається третій голос до розмови, – це ж тільки жиди мріють про бізнеси, про власність. А український народ завжди любив працю. Тому гадаю, що галичани із розумінням сприймуть необхідність передачі їхніх земель і не рухомостей в якості компенсації тим, хто втратить свої активи у Криму. Це буде жертовний акт, спрямований на збереження єдиної і неділимої України.

- А чтоби єто нє виглядєло оскорбітельно, как полний развод лахів і грабьож срєд бєла дня, прєдлагаю започаткувать в СМИ акцию: ЮБК-Карпати-Разом!

- Геніально, – дещо за голосно для конфіденційної розмови резюмує недосвідчений у таких справах четвертий голос.

(Кінець третьої дії. В залі чути непевну спробу організувати бурхливі оплески, які перериваються істеричним криком – так, на хуіа нам це все потрібно!? Після цього глядачі полохливо покидають залу, а сцену закриває завіса).

Володимир Павлів

Джерело: сторінка Володимира Павліва у соціальній мережі Фейсбук

comments powered by HyperComments
Теґи: , , , , ,