Чому українці гинуть не за свободу, а задарма

25 лютого 2014, 19:25 | Опублікував: | Категорія: Важливо, Світ, Статті
Поділитись:
facebook В Контакте twitter

Найстрашніше, що через невизначену кількість трупів це протистояння все одно закінчиться. Закінчиться на умовах набагато важчих для обох сторін, ніж коли все тільки починалося. Так завжди буває, в масових смертовбивствах не буває переможців.

Чому українці гинуть не за свободу, а задарма

В Україні межі припустимого відсуваються все далі і далі за горизонт. Як на чарівному острові Голдінга (йдеться про роман «Володар мух» – прим. «Ч»), де один хлопчик кидає каміння все ближче до голови іншого і поступово перестає розуміти, а чому прямо в голову не можна. Вже можна кидати один в одного бруківкою, можна брати штурмом військові частини і склади зброї , можна чавити протестуючих БТР, а протестувальникам у відповідь – спалювати ці бетеери «коктейлями Молотова». Можна вбивати тих, хто невдало потрапив під руку, а якщо хтось відстав, спіткнувся і впав, то його можна оточити і забити дерев’яними палицями або міліцейськими кийками.

Все це раптом стало можна, тому що Україну необхідно терміново рятувати. Є різні версії, від чого саме: чи то від наступу фашизму, чи то від банди Януковича, яка хоче витоптати найменші прояви людської гідності. Але всі згодні, що рятувати Україну обов’язково треба, рятувати якомога швидше і за будь-яку ціну – нехай навіть доведеться пожертвувати невизначеною кількістю людських життів. Коли мова йде про долю батьківщини, не час торгуватися за дрібниці.

Зараз або ніколи

Ті українці, які померли, наполегливо протестуючи на вулицях Києва, або ті, хто вбивав «беркутівців», які їх розганяли, впевнені, що ці жертви виправдані, що по-іншому не можна, що історичний момент вимагає від них рішучих дій, що головне зараз – не відступати будь-яку ціну, інакше в майбутньому на них не чекає нічого, крім вічної сірої безнадії. І, дивлячись на це, дуже хочеться запитати у них: а з чого ви взяли? Чим Україна кінця лютого 2014 так принципово відрізняється від України кінця лютого 2013 -го? Що таке важливе трапилося в країні , що там виникла настільки гостра необхідність у масовому смертовбивстві?

Не виходить всерйоз сприймати розмови про те, що Україна пізнього Януковича разюче відрізнялася від України, скажімо, пізнього Ющенка. Звичайно, багато журналістів залишилися без роботи, у когось відібрали бізнес, і в цілому атмосфера в країні стала більш затхлою. Але до кривавої диктатури там все одно було як до Меркурія. Що це за кривава диктатура, де на виборах наприкінці 2012 року справжня опозиція виграє майже половину місць в парламенті, а численні європейські спостерігачі визнають, що все було «в рамках демократичних стандартів»? Та й взагалі важко повірити, що життя абсолютної більшості українців сильно змінилася через те, що одна група бюрократичних і олігархічних злодіїв потіснила у владі іншу.

Проте в Україні виникло це небезпечне і руйнівне відчуття – «зараз або ніколи». Ось він, пароплав сучасності, вже відходить від пристані, і треба з усіх ніг бігти на нього, затоптуючи тих, хто впали, щоб не залишитися назавжди на березі, де зроду-віку нічого доброго не було і не буде. Хоча вся історія людства показує, що нікуди цей пароплав не подінеться, і ніщо не віддаляє перспективу успішної посадки сильніше, ніж панічна метушня від’їжджаючих.

«Зрізати» на шляху до Європи

Колись, у 1990 році, Європейське тоді ще співтовариство вело переговори про вступ з Югославією. У Брюсселя вистачало претензій: і ціни треба до кінця лібералізувати, і з держсубсидіями навести лад, і політичної конкуренції поки що обмаль. Але це все було так, робочі моменти, а в цілому нікому в голову не могло прийти, що передова, відкрита і майже капіталістична Югославія може приєднатися до єдиної Європи пізніше, ніж яка-небудь Польща або Чехословаччина, які тоді тільки-тільки починали видиратися з глибокого совка. Звичайно, євроінтеграція югославів – це питання кількох років, ну а в більш віддаленому майбутньому, можливо, дійде і до Польщі з Чехією.

Але хорвати вирішили, що вистачить з них очікувань разом з відстаючими. Скільки можуть вони, споконвічні європейці, тягти на собі османських дикунів. Настав час зайняти гідне місце в Європі, відповідаючи тільки за самих себе! Необхідно відокремитися. Відокремитися прямо зараз, повністю і остаточно, без півзаходів і тяганини, за будь-яку ціну. І хорвати відділилися – ціна склала чотири роки громадянської війни, кілька десятків тисяч убитих і півмільйона біженців у країні, де всього живе 4,5 мільйони. У ЄС хорвати вступили тільки в 2013 році, через шість років після Румунії, коли вже самі до пуття не розуміли, навіщо їм це потрібно.

Майже відразу після хорватів відчуття «зараз або ніколи» охопило боснійських мусульман. Як же це так: всі відокремлюються, а ми залишимося тут один на один з режимом Мілошевича? Потрібно теж терміново відокремитися, чого б це не вартувало, тому що нічого в світі не може бути гірше, ніж жити під владою Мілошевича. Подальші події показали , що насправді в світі повно речей, набагато гірших за Мілошевича. Одна з них – війна в Боснії, де за чотири роки набралося понад 100 тисяч загиблих і понад два мільйони біженців. У країні з населенням у 4 мільйони…

В цей же час буквально в декількох кілометрах від Боснії близько двохсот тисяч мусульман продовжували собі жити в сербському Санджаку, нікуди не відділяючись від злого Мілошевича. Вони не гинули тисячами від артилерійського вогню, танків і етнічних чисток заради незалежності. Вони спокійно почекали кілька років, і режим Мілошевича розвіявся сам. У 2000 році під час «бульдозерної революції» в Белграді в зіткненнях з поліцією не загинуло жодної людини, там і зіткнень фактично не було, все само розвалилося.

Зараз мусульмани Санджака живуть набагато благополучніше за своїх єдиновірців у Боснії, і громадянами Євросоюзу вони теж стануть набагато раніше. А всього-то треба було почекати кілька років, не намагатися пробити головою стіну, не класти в труни людей заради ідіотських «вищих цінностей». І вся Югославія давно могла би бути в складі ЄС, а її республіки обговорювали б своє розлучення, як Англія і Шотландія, в економічних доповідях і на теледебатах, а не за допомогою партизанів і танків.

Почекати на колінах

Історія забита прикладами того, як помилкова впевненість у тому, що крок назад означає падіння в прірву, приводила до жахливих і безглуздих катастроф. Навіщо польська «Солідарність» у 1981 році гробила людей у боротьбі з генералом Ярузельським, якщо через кілька років Москва сама скасувала радянську владу у всій Східній Європі? Скасувала для всіх однаково, без урахування минулих успіхів в антирадянській діяльності. Навіщо в середині 70-х американці поливали В’єтнам напалмом, намагаючись зупинити комунізм, якщо всього через 10 років в’єтнамська компартія сама, добровільно почала капіталістичні реформи? Ну і, звичайно, навіщо було починати Першу світову війну, якщо в результаті все одно всім вийшли одні збитки?..

Потрібно було тому, що питання «Навіщо?» може виникнути тільки на самому-самісінькому початку. І якщо тут же правильно не звірити потенційні збитки і вигоди, то далі мотивація сторін буде генеруватися сама собою, у міру розвитку конфлікту. Так само і в Україні: кожен новий поранений і тим більше вбитий знищує останні залишки сенсу в нинішньому протистоянні. Хто зараз пам’ятає, з чого там все починалося? З підписання угоди про асоціацію з ЄС. Кого зараз в Україні це хвилює? Ні, цю стадію вже давно проїхали, зараз протестувальники в один голос твердять, що справа зовсім не в асоціації.

А в чому тоді? У дострокових виборах, у відставці Януковича? Так до нормальних, планових виборів президента залишалося менше року. Невже зсув на кілька місяців вартує десятків людських життів? Відставка уряду, розпуск Ради, зміна республіки з президентської на парламентську – все це символічна нісенітниця, яка ніяк не вплине на реальне життя в країні. Люди б’ються не через це, у них вже немає жодних вимог. У кожної сторони на руках убиті, і вони хочуть помститися вбивцям.

Мова вже не йде про боротьбу за свободу, людську гідність, європейські цінності та інші красиві штуки. Це чисте насильство, яке генерує ще більше насильство. Бо жодні європейські цінності не мотивують битися до останнього так, як мотивує вбивство близької людини. Кому буде справа до якихось цінностей , вимог і тим більше компромісів , коли ось же – вони у нас на очах убивають НАШИХ?

Але найстрашніше, що через невизначену кількість трупів це протистояння все одно закінчиться. Закінчиться на умовах набагато важчих для обох сторін, ніж коли все тільки починалося. Так завжди буває, в масових смертовбивствах не буває переможців.

Максим Саморуков

Джерело: slon.ru

Довідка «Ч»

Slon.ru – сайт російських лібералів, який, як і телеканал «Дождь», радіостанція «Эхо Москвы», газети «Большой город» та «Коммерсантъ», підтримували «Євромайдан».

comments powered by HyperComments
Теґи: , , , , , , , ,