Тарас Прохасько: Кожному своє

24 січня 2014, 13:08 | Опублікував: | Категорія: Важливо, Роздуми
Поділитись:
facebook В Контакте twitter

Спротив системі розсипався на сотні окремих фрагментів. Нема мудрішого і дурнішого. Нема того, хто має рацію. Найважливішою є дрібна дієва ідея.

Тарас Прохасько: «Сніг є однією із найбільш базових речей у світі»Мій прадід, який, між іншим, брав участь у вуличних протестах, масових заворушеннях і був суджений за напад на кінного жандарма, був священиком і автором кількох томів мемуарів. В дитинстві мені найбільше подобалося читати епіграфи до численних розділів його книжки спогадів. Особливо запам’яталися два: «Без різноманітності нема приємності» і «Кожен має свій метод».

І ще він наполягав на тому, що він не має права нікого судити. Це також врізалося у мою дитячу пам’ять (ще й тому, що всіляка згадка про прадіда була заборонена радянськими законами, а я знав про нього всупереч заборонам).

У наших батьків, дідів і прадідів був багатий досвід. З ними робили таке, що нам в голові не вкладається. Але такого, що тепер діється з нами, неможливо пояснити жодним попереднім досвідом. Такого просто ще ніколи не було.

І з цим, чого ще ніколи не було, потрібно давати собі раду нам.

Тепер такий час настав, тепер такі часи суть…

Не може бути жодного загального плану. Спротив системі розсипався на сотні окремих фрагментів. Нема мудрішого і дурнішого. Нема того, хто має рацію. Найважливішою є дрібна дієва ідея.

Супроти неповороткої системи виступають дуже різні ініціативи. Годі намагатися підпорядкувати їх принципові єдиноначалія. Сила спротиву якраз прямо пропорційна множинності атак, кожна з яких оправдана, бо ще не перевірена.

Право на існування мають усі. І ті, хто мирно стоїть на Майдані. І ті, хто немирно штурмують позиції, утримувані силовиками. І силовики, яким це все зовсім не подобається. Хтось кидає каміння, і хтось від нього захищається. Хтось щось робить там, у Києві, і хтось сидить наразі вдома.

Кожному своє… Власне за це ми і боремося.

Старий міф про єдність виявляється міфом. Яка може бути єдність у великого народу, коли кожен, як і я, діє так, як вважає правильним. Так, як його навчив особистий досвід батьків і прадідів. Сила ситуації полягає власне у тому, що нема жодної сили, яка б могла заборонити, перешкодити чинити так, як вважаєш за потрібне. І нема жодного авторитету, який би міг сказати, що те, чого ти прагнеш, є забороненим.

Школу однаковості ми вже пройшли. Школу настанов і рецептів – теж.

Настав час, коли силу має власний вибір. Зрештою, це і є єдиною вимогою часу – вчинити так, як сам вважаєш за потрібне.

Це трохи незвично, але тепер закінчилася епоха колективної відповідальності. Кожен відповідає тільки за те, на що сам здатний.

І так мусить бути. Суспільний організм має розподіл на різні функції. Хтось думає, хтось мовчить, хтось воює, хтось забезпечує харчами, хтось має стати героєм… Кожному своє. Головним законом є те, що не слід нічого від когось вимагати. Навіть тоді, коли робиш щось таке, чого ніхто, окрім тебе, зробити не може.

Власне так здобувається досвід, якого ще ніколи не було. Власне так встановлюється зв’язок  між часами.

Власне так я отримую змогу розмовляти з прадідом, який століття тому мав подібні переживання. Власне так я отримую можливість зрозуміти, що без різноманітності нема приємності, що кожен має свій метод, і велику науку того, що ніколи нікого не варто судити…

Кожен хоче чогось іншого. І за спроможність цього різного хотіння варто поборотися. У моєму випадку – хоча б за прадіда.

Джерело: ZBRUC

comments powered by HyperComments
Теґи: , , , ,