Сергій Жадан: Невтрачене покоління

5 грудня 2013, 18:45 | Опублікував: | Категорія: Роздуми, Світ
Поділитись:
facebook В Контакте twitter

Час від часу в розмовах про останні події хтось вимовляє слово «дежавю». Вимовляє зазвичай із погано прихованим скепсисом, іноді з сарказмом. Мовляв, за останні дев’ять років нічого не змінилось, ми ходимо колом, ми тут уже були.

Сергій Жадан: Невтрачене покоління

Дивлячись на політичну сцену, слухаючи промови політиків, справді можна подумати, що час для цієї країни зупинився. Проте він зовсім не зупинився, не варто себе в цьому й переконувати. Я ось дивлюсь на студентів, котрі щовечора виходять на харківський майдан, і розумію, що саме вони свідчать про цей час краще за будь-які зміни в міській забудові.

Дев’ять років тому вони були школярами, про жодні революції їм не йшлося. А ось минув час і підросло нове покоління. Хотілося б, ясна річ, написати, що воно, це покоління, чимось принципово вирізняється (скажімо, в кращий бік), але яке там – варто, знову ж таки, подивитися на зігнані харківською владою мітинги, куди студенти слухняно бредуть за ректорами й деканами, й сам відчуваєш, що ми тут уже були.

Покоління це, безперечно, різне, робити про нього узагальнені висновки – справа невдячна: більшість із них пасивні й налаштовані на суспільний компроміс (це називається “меркантильні й цілеспрямовані”), меншість – активні й безкомпромісні (“неготові до конструктивного діалогу”).

Мені щастить спілкуватися з останніми – вони ходять на концерти, читають книги, мають свою точку зору й готові її відстоювати. Ті, хто дозволяє себе виганяти на провладні мітинги, читають, мабуть, якісь інші книги.

Я з ними, принаймні, не перетинаюсь. Але так чи інакше – всі вони підросли, всі вони починають своє доросле життя, починають у ньому обживатися. І що на них насправді чекає? Я розумію, що зараз усі говорять про наше майбутнє, про майбутнє країни, про майбутнє дітей, всі цим майбутнім переймаються, всі пропонують свої візії та варіанти розвитку, всі попереджають про небезпеки.

Але якщо відкинути суто політичний аспект, якщо подивитись на ситуацію трішки ширше – що з ними буде? Адже, незалежно від того, чим закінчаться теперішні події, їм (нам!) усім потрібно буде далі жити в одній країні (ну, клінічний сценарій розвалу нашого державного утворення не розглядаємо, правда ж?).

І ось як їм (нам) далі жити? Адже річ не в політичних симпатіях. І навіть не в геополітичних. Не в партійній підтримці й не в ідеологічних протиріччях. Річ у тім, що частина наших співгромадян у принципі не розуміє, чого вимагають інші. Побиття студентів? Все гаразд, так і має бути з незадоволеними. Кров? Нормально, самі винні. Покарати правоохоронців? За що? Відставка уряду? Інші будуть не кращі. Брехня? Інакше не буває. Продажність? Ми звикли.

Звісно, ця частина суспільства ніколи й нізащо не повірить, що інша частина відстоює свої погляди безкоштовно та без примусу. Просто не повірить. Їм і не потрібно вірити. Оскільки їх, за великим рахунком, усе влаштовує. Влаштовує етика цієї влади. Влаштовує її естетика. Влаштовує система як така.

Претензії є локальними й такими, що легко вирішуються в межах тієї ж таки системи – кар’єризм і пристосуванство мало чим різняться в межах різних поколінь. Тому про яке можливе порозуміння взагалі може йтися? Про яку єдність і консолідацію? Мова ж навіть не про поділ за територіальними, мовними, церковними чи віковими відмінностями.

Все виглядає куди принциповіше. Хотів було означити відмінність між цими двома частинами суспільства як відмінність між вегетаріанцями й тими, хто вживає м’ясо. Потім подумав, що це не до кінця характеризує ситуацію. Скоріше, це як відмінність між канібалами та неканібалами – кожен має свою правду, кожен має свої погляди.

Одні їдять собі подібних, оскільки цей процес є історично зумовленим – це частина нашого минулого, це невід’ємна складова нашої ідентифікації. Подібних собі жерли наші діди, жерли наші батьки, чому ми маємо відмовитись від цієї, цілком для нас природної риси?

Інші намагаються довести, що канібалізм є для нас рисою хай і оригінальною, проте зовсім не обов’язковою, що канібалізм загалом справа сумнівна, хоча б із огляду на загальний цивілізаційний розвиток.

І жодних точок перетину в цій дискусії просто не існує. Єдине що – канібали своїх опонентів у межах конструктивного діалогу можуть просто зжерти. А ось що робити опонентам із канібалами – не зовсім зрозуміло.

Джерело: ТСН.ua

comments powered by HyperComments
Теґи: , , , , , ,